До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури
Калейдоскоп
До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури
19:00 21.03.2016
321
Розповісти друзям

Всесвітній день поезії щорічно відзначається 21-го березня. Це свято було засновано ЮНЕСКО (Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури) в резолюції 30-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО, прийнятій 15-го листопада 1999-го року. Як зазначалося в рішенні ЮНЕСКО, мета установи свята — «надати нового імпульсу і нового визнання національним, регіональним і міжнародним поетичним рухам».

Вашій увазі 10 віршів про Україну авторства українських письменників.

Юрій Андрухович. Україна ж — це країна барокко...

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензуриУкраїна ж — це країна барокко.
Мандрувати нею — для ока втіха.
І тому западає спокуса в око:
зруйнувати все. І скільки б не їхав,

бачиш наслідки: мури і житла хворі
ще, мабуть, від турків. І п'ятикутні
знаки. З криниць повтікали зорі,
тобто їх нема, криниці відсутні,

але є сліди, і це дозволяє
подавати прогноз у вигляді віри
в неминуче. Тому що наша земля є
чимось більшим, аніж сорочка для шкіри.

Це підпільне барокко влаштовує опір
і цвіте шалено навіть в уламках,
хоч забуто нас і мовчать в Європі.
Катувати зручно в палацах, замках,

а в каплицях тісно. Тому каплиці
є найперший крок углиб України.
Мені видно все з чужої столиці.
Все на світі можна підняти з руїни,

крім живої крові, як ми вже знаєм.
Напиши, чи всі живі та здорові.
Чи літають ангели над Дунаєм,
чи дощі у Львові, чи досить крові.

Олександр Ірванець. * * *

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

Раптово усі поставали борцями.
Усі з піджаків майорять прапорцями.

А я — не борець, не трибун, не оратор.
Дурна в мене вдача, паскудний карахтер.

Не маю позиції, навіть — і пози,
Отож балансую між віршів і прози.

Але не пишу я в ній про патріотів,
Про славне лицарство — про них і поготів.

Чи то — поготів? Ні, здається — поготів.
Також не пишу я про гуннів, про готів,

Ані про манкуртів, ні про яничарів,
Ані про Батурин, ані про Почаїв,

Ні про Калнишевського, ні про Мазепу.
Варю собі каву. Читаю газету.

Ходжу до клозету. Ходжу до театру.
Палю сигарети. Здебільшого — „Ватру“.

Оскільки ні „Кемелу“, ні „Галуазу“
Ніхто не пришле із Бродвею й Монмартру.

Грицько Чубай. Україні

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензуриТи синім небом дивишся на мене,
Щоб я, бува, душею не зачах.
В моїх ночах — тополь свічки зелені,
В моїх ночах, в задуманих очах.
В моєму щасті твого щастя зливи,
В моїй крові пожар твоїх калин.
З твоїх давнин на плечах вітер сивий,
Гіркий, печальний вітер, мов полин.
За мною ходять твого горя тіні,
Лицем до твого сонця я встаю.
В твоїм сумлінні — і моє сумління
По проводі життя передаю.
З твоїх знамен несу червоне кредо.
Впаду як треба. Тільки ти — іди.
...Дивлюсь вперед. І бачу попереду,
Себе з тобою бачу назавжди.

Ліна Костенко. Усе моє, все зветься Україна

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

Буває, часом сліпну від краси.
Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, —
оці степи, це небо, ці ліси,
усе так гарно, чисто, незрадливо,
усе як є — дорога, явори,
усе моє, все зветься — Україна.
Така краса, висока і нетлінна,
що хоч спинись і з Богом говори.

Юрій Іздрик. Ненька, курва-мама

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

Ти, як то кажуть, дала життя — чого ж не даєш нормально жити?
Ще кажуть, що ніби-то ти свята, і очі твої — волошки в житі,
що уникаючи сорому й скверни, ти всім віддавалася тільки з любові,
от рот твій і повен чужої сперми, а вени забиті чужою кров'ю.

Сивіють твої чорноземні кучері, замість волошок — очиці маків,
ти знов під якимось козлом дрімучим, а він тебе тупо трахає в сраку.
Коротше, як син не натішусь тобою — я й сам скоро здохну в твоєму житі,
а босим іти за твоєю труною... ну, матінко, ето уж ви ізвінітє.

Григорій Семенчук. * * *

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

Що вам розповісти про мою Україну?
Невже, про її шрами на грудях і синці на спині?
Усі ці постійні шалені істерики безупинні,
І ти вже не розумієш: „Вона охрініла? Чи ти охрінів?“
Ти вже не знаєш, ні де ти… Ні як ти…
Відвідуєш книгарні і кінотеатри без книг і стрічок.
Спробуєш проповідувати, чи принаймні переповідати,
А вона погляне на тебе і каже: „Патом, старічок…“.
Ну звичайно, можна щось заперечити.
Згадувати закони про доступ до інформації,
Але дивишся на її чорні зуби і голі, холодні плечі.
І розумієш: конвенції їй реально при сраці.
Нічого не залишається, як мовчки любити:
Розхристану, голу і п’яну. Навіки віків!
Ніколи не заперечувати, не брати і не просити,
Бо вона охрініла, і ти охрінів…

Кость Москалець. ***

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

холодний падолист вологі пасма диму
сурма над водами проклятими і міст
далеко в небі сяє аметист
розкішного утраченого риму

далеко рідний край стрункі його собори
і сніг далеко — чистий золотий
і триєдине втілення мети
і вічні голоси дітей знадвору

ти знов поквапився воскреснути — і от
заранні пошуки добірного народу
не принесли сподіваного плоду
побільшивши число земних марнот

що ж виплекай безсоння і святкуй
сяку-таку нікомуненалежність
і збережи невитрачену ніжність
очікуючи смерть свою гірку

Юрій Андрухович. Єхидна

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

Повертаємся, всіявши зойком оази;
кров на піхвах, засмага східна.
Та зачинене місто, мов острів прокази,
або клітка, в якій єхидна.

Поки нас не було, поки нас у пустині
прошивала сурма побідна,
на стовпах і криницях, мов сіль на хустині,
проступило тавро: єхидна.

Ми згубили себе в агарянськім поході.
Перемога цілком не видна.
І до рідних дверей нам достукатись годі,
і вітчизна немов єхидна.

Рідні панни зів'яли по вежах і клітях,
пізня ласка така фригідна.
В зимних венах померло дзвінке повноліття,
а в очах ожила єхидна.

Це вона відкладає століття, мов яйця,
по торгах, де музика мідна,
де помости смертей, де живуть і бояться,
де юрба сичить, мов єхидна.

Що я можу? Хрипуча сурма наді мною.
Я півсвіту пройшов приблизно.
Можу босим піти за твоєю труною,
рідна панно, стара вітчизно.

Сергій Жадан. Мій старий

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

Мій старий, який помирав, вихаркуючи легені,
так і не встиг зрозуміти, що сталось з його країною,
що зробили з нею всі ці фінансові генії,
котрі торгують тепер у відкриту кожною її частиною.

Моя мама, яка розпродала згодом усі його речі,
і яка живе громадянським шлюбом з якимось дятлом,
ховає від мене всі свої згадки й зітхання старечі,
зачиняється на ніч від мене, щоби я не підслухав їх раптом.

Він і досі торкає мене своїм кашлем, ніби шипами.
Приходить до мене вві сні, дивиться чорним оком.
І я знаю, найтяжче, що у нас є — це наша пам’ять.
А найгірше, що вона лише тяжчає з кожним роком.

Він називає мені імена лікарів, які його вбили.
Сидить на ліжку напроти й кличе мене до помсти.
Каже мені: „Малий, в тебе немає ні злості, ні сили.
Ти їм здав свою злість, мов провідникові постіль.

В тебе немає, малий, ні спадщини, ні країни,
і всі твої друзі, малий, згоратимуть, мов комети.
Блукатимете, як цигани, зникнете, як караїми.
Раз уже все прогнило, спробуй хоча б нормально померти.

Скільки можна терпіти їх голоси на сходах,
будильники й окуляри, теплі щоденні предмети!
Вирви їхні серця, надійно спинивши подих!
Спали їх разом у ліжку, ніби старі газети!“

І я витягаю бензин і старі корабельні канати,
й розводжу в кімнаті вогонь, який усіх нас огорне,
і знаю — ніщо не може мати над нами влади,
окрім голосу крові, який заповнює горло.

Добре, коли тобі сняться підпільники та герої.
Погано, коли їх поява на тебе тисне.
Ця влада посилює в мені любов до холодної зброї.
Ця держава позбавляє мене почуття вітчизни.

Країна, в якій виживання вважають талантом,
де вся твоя біографія — список боргів і трупів,
називає мене тепер злісно вбивцею і симулянтом,
опитує свідків, які вціліли, шукає рештки отрути.

Хай тепер прокуратура засипле мене своїм спамом.
Хай потопом заллється вулиця кам’яниста.
Хай з’являться миротворці й випалять чорним напалмом
гарячі електростанції мого невтомного міста.

Хай вони тепер спробують усе це без нас поєднати.
Хай спробують врахувати небесні сумні коливання.
Сонця священний вогонь заливає кімнати.
Герої не помирають від стаціонарного лікування.

Юрій Буряк. * * *

До Всесвітнього Дня поезії: 10 віршів про Україну без цензури

Щось не виходить з месією в Україні,
Усі феномени як фата-моргана,
Ні Моргана українського, ні Вашингтона,
Нав’язливе слово „зона“ впереміш зі словом „Росія“.
В усіх відмінках — месія заяложений з Візантії,
Чи Третього Риму або четвертого Єрусалиму,
Та хоча б якогось дрібненького, щоб у риму,
І з наперсток води і бодай би крихту надії.
Нехай не одразу цілого, нехай порцію,
Щоби втішились мрійники наші і державотворці,
Наші Полетики і Липинські,
Драгоманови, Подолинські та іже з ними…
Щоб новими обличчями засяяв наш Маріїнський,
А не тими (Росія — Месія) зужитої рими.

Цікаве в розділах на сайті
Грэбберсы (2012) / Grabbers
2012, Великобританія, Ирландия
Перлини української класики (збірник)
Леся Українка Іван Якович Франко Михайло Михайлович Коцюбинський Тарас Григорьевич Шевченко Василь Стефаник Микола Хвильовий Григорій Квітка-Основ’яненко Iван Нечуй-Левицький